У серпні 2024 року в базовому таборі "Зцілення" в австрійських Альпах вперше в історії фонду "Гірське насіння" терапевтичні зусилля програми будуть зосереджені на поранених українських воїнах та їхніх сім'ях. У минулому ми працювали з сім'ями вдів та переселенців. Присутність батьків і солдатів на місці, безумовно, змінить динаміку і логістику табору, але як організація ми відчули, що це буде чудовий шанс розширити параметри нашої програми і, що найголовніше, допомогти групі українців, які, безсумнівно, потребують підтримки.
Після участі в тижневій програмі я міг бачити її наслідки та успіх на багатьох рівнях. Щоденні сходження, які ставали дедалі складнішими, означали, що українські солдати почали покладатися один на одного і згуртовуватися; що вони могли одночасно продемонструвати свою фізичну силу і мужність у сімейній обстановці; і що “м'якша” сторона підходу MSF до позитивної психології могла призвести до розморожування часто жорстких зовні людей.
На іншому рівні я помітив дещо інше: зв'язок ветеранів США і НАТО з солдатами і ветеранами України. Не кожен ветеран травмований, і деякі пов'язані з війною переживання важче пережити і відновитися після них, ніж інші, але те, що може об'єднати військовослужбовців будь-якої країни, - це базовий спільний досвід служіння своїй нації і відповіді на заклик обов'язку.
Оскільки я сам ампутований, мене, природно, приваблював Тарас, також ампутований. Тарас втратив ноги під час служби на передовій в Україні, і його подорож на протезах до Базового табору "Зцілення" з сім'єю була великою справою для людини, яка нещодавно отримала поранення. Якби він побачив свого товариша з подвійною ампутацією, який займається альпінізмом і веде активне життя, можливо, це допомогло б йому відчути себе краще, дивлячись на страхітливе майбутнє. Табірний графік скелелазіння ставив перед Тарасом багато викликів, але його найбільшим досягненням стало сходження на вершину гори на третій день. З ним була команда підтримки, і хоча зусилля були величезними, він не здавався і врешті-решт після довгого походу дістався до вершини станції, де зміг приєднатися до своїх побратимів-солдатів. Я пам'ятаю, коли пізніше ми взяли сім'ї до гірського озера, особливим моментом стало спостереження за Тарасом, який мирно плавав зі своєю дружиною під час затишшя після полудня, коли нещодавно пройшов гірський шторм. Плавання і невагомість можуть зачаровувати людину з порушенням рухливості, особливо після того, як вона долає силу тяжіння, щоб піднятися на вершину рампової станції.
Мені було дуже приємно познайомитися з Тарасом та його родиною, а також бути в присутності його побратимів-українських солдатів. Незважаючи на те, через що вони вже пройшли в бою, захищаючи незалежність і спосіб життя своєї країни, вони зіткнуться з багатьма викликами - можливо, психологічними, сімейними, фізичними, медичними або фінансовими - в найближчі роки. Тиждень в Австрії пішов їм на користь. Я вважаю, що він також був дуже корисним для американських і натовських військових ветеранів, які були присутні на місці, щоб стати свідками і зробити свій маленький, але важливий внесок у цей тривалий процес сімейного зцілення.